Чорна рада українських «патріотів»

14.05.2022 / / Мнений — 152 / Статей — 153 / Дата регистрации — 23.09.2013

«…скільки-то було в нас на Вкраїні

добрих і розумних людей, та як

 то все те нінащо обернулось через

 безладдя, що не зуміли, як заповідав

батько Хмельницький, усі єдно стояти!»

“Чорна рада”, П.Куліш

 

Під час війни я багато написав матеріалів, які були зорієнтовані на росіян або білорусів. І писав я їх, звісно, російською мовою. Прийшов час написати для тих, хто на словах, або й на справі готовий життя віддати за Неньку, але, переважно своїм язиком і клавіатурою, робить чорну справу на користь спільного ворога – російської федерації.

Історичні помилки незрілості нації

Ми знаємо за прислів’ям, що коли немає можливості уникнути злого, людина обирає «найменше із злого». Це, коли є прийняття. Якщо ж є бажання боротися, то людина обирає зло для боротьби, з яким неможливо домовитися, а інші тимчасово купірує різними способами. Можливо, десь йде на поступки заради того, щоб перемогти зло, яке може навіть знищити його.

Про це говорив Черчіль, розповідаючи в мемуарах, як під час війни непримиримі вороги у владі об’єдналися перед зовнішнім ворогом – Гітлерівською Німеччиною. Про це ми читаємо в історії, коли ворогуючі між собою васали, за якусь переправу чи млин, об’єднуються навколо сюзерена за умов зовнішньої агресії.

Та будь яка мудра людина, коли бачить нову загрозу, яка може відібрати життя шукає єдності з усіма, навіть недругами, для кого новий потужний ворог теж критична загроза.

Будь-яка мудра… Будь-яка… Тільки не українці. На превеликий жаль.

20chornarada

Я недарма привів цитату Куліша з «Чорної ради», яку дуже нахвалював Тарас Григорович, і яка показала, чому Русь-Україна ніяк не могла оформитися в суверенну державу. Про це говорить і прислів’я: «Де два українці, там три гетьмани».

У нас, історично, занадто вузьке сумління. Мудрість штовхає до його розширення. Але нам – ніколи. Нам треба інтригувати, конкурувати, битися за владу на власних теренах, або доводити, чиї ідеї найкращі. При цьому ігнорується зовнішня загроза, оскільки вузеньке сумління не включає її і не хоче навіть помічати.

Певні сплески сумління були у тих, хто міг би змінити ситуацію із можновладців (Хмельницький, Мазепа). Але, неготовність до перманентної єдності навколо базової цінності – української державності, зламали ідею через внутрішню боротьбу за владу, православну віру, або взагалі рабські уподобання «кращого пана».

Наші пращури не могли впустити в сумління істину, що визначати, хто тут головний, треба тоді, коли закрита проблема з зовнішнім ворогом. Тоді можна виясняти, хто краще послужить країні, тобто, займатися політикою. Вони робили навпаки – виясняли, хто головний, а в цей час їх принципово позбавляли влади. А іноді, і волі. А іноді, і життя.

Нерозуміння пріоритетів державотворення свідчить про незрілість нації та її вузьке сумління, навіть на рівні її лідерів. Це – елементарно, і лежить на поверхні. Якщо ворог прийшов вбити мене і моїх дрібних недругів, то я маю забути про свої образи, об’єднатися з ними, і спільно захиститися.

Про помилки 100-літньої давності не буду згадувати. Вони теж, частково, мають ту саму природу, хоча можливість сформувати українську державність була і тоді, за часів Центральної Ради.

Прикро, що сьогодні, після 30 років оформленої державності, ми поводимося так, як українці у «Чорній раді» Куліша. Поки всі сперечалися, Брюховецький підкупом і підлістю захопив владу і підписав «московські статті», які суттєво обмежили права українського козацтва.

«Граблі» сьогодення

изображение_2022-05-14_013826158

Зараз 21 століття. 30 років державності. Зовнішній ворог, який нас ненавидить. Ворог, який вбиває як скажений. Вбиває із знущанням і садизмом мирних мешканців і військовополонених. Тобто, ворог не цивілізований. Вже в минулих століттях в Європі, ворог приходив за спірною територією або за контрибуцією. Він розумів, що ті, хто проти нього не воює, можуть стати його робітниками. Тому вбиває і бере в полон тільки військових.

Але в нас війна навіть гірша за набіг кхаласару в «Грі престолів». Там – жінок гвалтували і забирали в рабство, а чоловіків просто вбивали. Російські нелюди вбивають чоловіків, попередньо проявивши збоченські форми садизму. Жінок після ґвалтування катували і розстрілювали. Сумлінно вбивали дітей, бажано на очах в матері, і, навпаки. Тобто, в нас є велика потреба не просто перемогти, а перемогти як найшвидше. Інакше, ми швидко втратимо цвіт нації на окупованих теренах.

Сьогоднішній ворог декларує денацифікацію. Нація є базою державності у сьогоднішньому світі. Будь-який народ, який усвідомив себе нацією, намагається оформити свою державність. Росія намагається знищити з садизмом усіх, хто усвідомлює своє українство. А тих, кому «нема різниці», не чипає, бо то її раби.

Нас всіх, хто є патріоти України, заплановано денацифікувати. Що під цим розуміється, ми бачимо по Бучі, Маріуполю, Попасній, Херсону й іншим містам і селам України, де з’явились «питочні», «підвали» і масові братські могили, та зрівнянні з землею квартали.

Але в середовищі патріотів є і «патріоти», які ведуть себе так, як герої Куліша, які не хочуть бачити дій Брюховецького. Ніби його і нема.

Це – ключовий посил, і критична помилка – вести себе так, ніби нема зовнішнього ворога. Ще зрадливіша позиція – не помічати війни, коли вона є.

І багато «патріотів» не помітили, що 24 лютого 2022 почалася війна.

Політичні суперечки – норма мирних часів

В соцмережах маю у френдах немало патріотів, які банять вату, і «топлять» за Україну. Хтось – за Пороха, хтось – за Зе. Інших політиків першої величини, які реально і безкомпромісно були «за» українську державність – немає. Я сам голосував двічі за Порошенка, оскільки не вірив у Зеленського, і мене мої френди називали порохоботом.

Коли ми спілкувалися у соцмережі до війни, то були й суперечки за дії, як самих лідерів, так і їхніх поплічників, або відвертих посіпак. Після продажу рідним братом посад в Уряді, дивним збігом шляхів в Омані Патрушева, Зеленського і його самого,  Вагнер-гейту і Татаров-гейту, з не менш дивними діями Генпрокуратури і блокуванням необхідних голосувань в Раді, я, зрозуміло до кого, мав явно негативне відношення.

Та особа, навіть після цих скандалів, продовжує працювати головою Офісу президента. Хоча, у цивілізованій і зрілій країні, політик, вже після першого скандалу такого рівня сам би подав у відставку. Відповідно, коли така токсична людина виявляться агентом впливу на президента, важко не турбуватися за долю моєї рідної України, яка для мене цінність першої величини.

Є люди, які турбувалися про плівки, на яких конструктивно спілкується Порошенко, і з Путіним під час гострої фази у 2014 році, і з Медведчуком по справам бізнесу. Навіть якщо ці плівки – монтаж, привід для підозр опонентів був. Комусь не подобалась його активність в піар-допомозі армії. Вони вважали, що допомагати, відповідно до християнської установки треба таємно, щоб Бог віддав тобі явно. Нормальний і правильний посил для християнина, але не для політика.

І помітьте, вище наведені люди для прикладу – це патріоти, з обох сторін. Це не «вата», яка критикувала за просування ПЦУ Порошенка або активне педалювання вступу до НАТО Зеленським. Для них українська державність ніби то на вищому щаблі. Ключове тут «ніби то».

Зрозуміло, що свобода висловлювання різних політичних поглядів, це моменти свобод і прав у громадянському суспільстві. Також, полеміка з приводу того, хто кращий з політиків, і боротьба за його владу, норма для демократичного суспільства. В мирні часи.

Але, ось почалася війна…

119

Прийшов ворог, який ненавидить все українське. Який не зміг домовитися з Порошенком, і Зеленський «повністю не виправдав надій». Вагнерівцям, частину з яких «помилував» Єрмак і підставив розвідувальне партнерство зі Сполученими Штатами, тепер дали завдання на знищення Зеленського, і, навіть його дружини. Якби Петро Олексійович попав би їм в руки, то і його б знищили.

Про що це говорить? Мудрій людині це говорить про те, що, і Зеленський, і Порошенко, є ворогами мого найстрашнішого ворога, який прийшов вбити мене, і усіх, хто з гідністю стверджує, що він – українець. А, оскільки це так, то, якщо я, наприклад, «порохобот», але бачу, що Зеленський і його команда самовіддано працюють на перемогу, я підтримаю президента, як би я не ставився до Єрмака й Татарова.

Усвідомив Єрмак, що помилився у своїх попередніх поглядах, сумлінно працює над санкціями для Росії? Окей, заради єдності проти рашистів я не буду згадувати під час війни про його помилки. Вони нікуди не ділися. Але вони – дрібниця у порівнянні з загрозою «денацифікації».

arest

Я раніше намагався слухати і читати Арестовича, включно його коментарі по Мінську. Щось заходило, більшість – ні. Давно гуляли по інету звинувачення у ситуації з мінним полем і снайперами. Але… я побачив, що людина може психологічно збалансувати дуже багато людей (без перебільшення). Все, що ним прогнозовано про першу і другу наступальні фази рашистів – виправдалося і підтвердилося.

Він реально має талант у військовій сфері, розуміє війну і адекватно оцінює реальне становище. Для мене, особисто, виявилося дуже важливим те, що людина є глибоким християнином. Якби до нього не відносилися його ненависники і опоненти, він добре робить свою роботу, і його роботи потребують великі маси людей. Тоді як робота його критиків потрібна значно меншій кількості. Або взагалі їм краще мовчати, і буде більше користі державі. Можливо це і є реальною причиною нападок?))

Але головний висновок не про те. Арестович явно працює на перемогу. Явно – адепт доктрини Кирило-Мефодієвського братства України-Русі. Явно психологічно допомагає тим, хто «протікає», хоча – за Україну. Скільки людей свідчили, що прямий тег Арестовичу, месседж в телеграм або просто записка, вирішували проблеми цілих підрозділів або окремих бійців, які не могли достукатися до військового керівництва, а через Арестовича – змогли.

Навіть я, далекий від військової сфери, про це маю свідчення. А скільки дякують за пряму допомогу, а не просто словесну підтримку, у чатах під ефірами і викладених відео на ютубі. А скільки ще такого, про що не можна дякувати публічно!

Гроби побілені

Тому, коли я зустрічаю картинки у Фейсбуці з намаганням щось протиставити між Арестовичем і одним з бійців Азова в Маріуполі або з Залужним, або з намаганям щось висміяти у конкретних оцінках, то я розумію, що це реально московитські запроданці по суті, хоч вони будуть переконувати, що нікому не продавались. Вони такими є за істиною, сказаною Ісусом: дерево пізнається по своїх плодах.

Це як в бесіді Ісуса з євреями в Єрусалимському храмі. Ісус їм сказав, вказуючи на їхні наміри, що по вчинкам людини можна зрозуміти, хто її отець. В той момент слухачі хотіли схопити і вбити Ісуса, і він по їх серцям знав про це. Тому Він сказав, що «Отець ваш – диявол». Вони ж йому сказали, що їх отець – Бог, а Ісус, говорячи так на них, має демона. Чому? Вони зрозуміли, що його слова вірні, але хотіли залишитися правими у свої очах.

Так і сьогоднішні горе-патріоти, для яких, для одних кумір – Порошенко, а для других – Зеленський. І Україна, як цінність – підлегла цінності їхнього, самого правильного патріотизму і їхнього самого правильного політичного лідера. Вони готові вбити купу енергії на сварки, намагатися посварити самих політиків своїми масовками-підтримками. І це все тому, що вони жахливо вузьколобі і не розуміють, що якщо не буде України, то в кращому випадку Зеленський буде президентом у вигнанні, а в гіршому – стане добривом для нашої землі, разом з Петром Олексійовичем. І тільки справжній патріот в час тотальної загрози нації, цінність політичних уподобань поставе на щабель нижче перемоги України.

Чому так? Мудрий і справжній патріот України розуміє, що кожна людина має певний робочий ресурс. Їй треба іноді спати і відпочивати. Якщо ми створимо внутрішній срач такого рівня, що всі, хто працював на перемогу, почнуть всю енергію витрачати на захист від внутрішніх опонентів, то… ми програємо зовнішньому агресору.

Це настільки наочна істина, що вона не потребує доказів. Це не раз в історії українців приводило до втрати української державності, коли вона була вже майже в нас в руках. Але, вузьке сумління цього не бачить. А розширити його, за намаганням виглядати правим, немає розуму і мудрості.

Розширити сумління – це прийняти без осуду те, що раніше засуджував і зневажав.

Ось приклад з церковних відносин.

Справжній християнин не буде засуджувати християн різних конфесій і деномінацій за «неправильну віру» або єресь. Судять же за єресі – конфесійні віруючі, коли вони – самі правильні християни, а всі інші, хто не в їхній деномінації, – єретики.

Але з позицій Нового Заповіту і того, чому вчив апостол Павло, єресь це норма діалектики церкви. Він навіть сказав: «Між вами мають проявитися єресі і різні погляди, щоб серед вас виявилися найдосконаліші.» І коли ми приймаємо різні думки без засудження, ми маємо широке сумління. Тих, хто засуджує всі позиції як єретичні, які не збігаються з його і його однодумцями єдино вірною позицією, називають вузьколобими. Бо вони є представниками вузького сумління.

Я привів цей приклад з християнства, бо воно наочніше за рахунок яскравого прояву конфесійної ортодоксії. Але і в політиці ніхто не назве людину вузьколобою, якщо вона, навіть в мирний час, може не засуджувати на словах або в сумлінні опонента за іншу, або протилежну позицію.

Під час війни, для перемоги потрібно не тільки не засудження, а спільна діяльність в єдності на перемогу країни. І хто продовжує викривати, блокувати, проклинати, висміювати, глузувати з тих, хто працює на перемогу України, але не відноситься до партії улюбленого лідера, той реально (це не образний вислів і не гіпербола), підкреслюю, реально працює на ворога. Ісус, для образу блюзнірства використовував образ «гробів побілених», які зовні чистенькі, а всередині повні гнилі.

Нічого нового. Так, реально, не по формі, а по суті, працювали на Москву ті козацькі старшини, які не змогли прийти до єдності навіть перед загрозою власного знищення або підкорення. Це і є хвороба української нації, яка незмінно призводить до рецидивів нереалізованної державності. Але її не бачать члени сект свідків пресвятого Порошенка або преподобного Зеленського, свідків зради Єрмака або вічно-працюючого Велюра.

І всі ці горе-патріоти і є справжніми зрадниками, а не ті, кого вони звинувачують у зраді. Деякі, мої френди і френдеси на ФБ, які, я впевнений, вважають себе справжніми патріотами, які мають активну позицію, ходять на підтримки, демонстрації, під суди, не помітили, що почалася війна. Вони протисталяють Залужного і Зеленського, Азов і Арестовича. Вони не помічають, що всі, кого згадав у попередньому реченні, працюють на перемогу України, просто по-різному.

Для мене, як прихильника Порошенко, стало приємністю, як мужньо і сміливо відстоює Україну президент, як він започаткував новий принцип щирості і прямоти в дипломатії. Цей підхід відкрив двері там, де вони могли б залишитися зачиненими при занадто дипломатичному Порошенку. Зрозуміло, це моє політичне припущення. Але в мене є й інше про те, чому маємо саме таку розстановку посадовців.

Шлях до зрілості

У подвійній системі світогляду путінська росія – це втілення державницького зла на планеті. Ми протистоїмо йому. І моя довіра до Господа припускає, що все склалося для нас як найкраще з позицій дії всіх факторів, які проявились в реальності. Бо Господь дає не по забаганкам обмеженого розуму, а неочікувано щедро, з оптимальністю, недоступною тварному розуму.

І зараз кожен – на своєму місці. Арестович заспокоює тих, кого треба заспокоїти, і допомагає тим, хто цього найбільш потребує. А кому не треба заспокоєнь, або професійних прогнозів, той не слухає.)) Все ж таки, як сказав Черчіль, що війна – це історія грубих помилок. І де військовим збоку не видно, бо вони в системі, окремі моменти допомагає закрити Олексій. Чому б і ні, якщо ми всі разом бажаємо перемоги?!

Президент, як впевнений і переконливий оратор за рахунок щирості, достукався до народів через голови деяких занадто обережних лідерів багатьох держав і голови НАТО.

Єрмак займається санкціями, Верещук – гуманітарними коридорами, що б  там про неї не говорили, вона працює на визволення українців.

poroh

Порошенко намагається допомагати армії і теробороні. Хай, занадто рано він включився в політичну боротьбу, але його витрати працюють на Україну, і захищають життя конкретних воїнів. Велика йому подяка і за ПЦУ, оскільки нефанатичним православним є куди перейти з московської церкви.

Усвідомлюючи все це, і дозволяючи іншим патріотам мати свої уподобання без засудження, прокльонів або глузування, ми зможемо об’єднатися навколо перемоги. І тоді ми будемо подібні британскій зрілій нації в 20 столітті, а не самим собі – у 17-му.

Всі непорозуміння або уподобання/несприйняття політичного характеру треба полишити на час війни. Всі вони існують тільки у вузькому сумлінні. Під час війни є місце для єдності. Всі суперечки і політичну боротьбу треба винести за дужки воєнного стану.

А як бути з реальною зрадою?

bruh

Про реальну зраду або грубі помилки треба говорити відразу, під час війни, бо зрада буде руйнувати єдність на шляху до перемоги, а невивчені уроки помилок будуть підводити до нових граблів. Прямій зраді зараз, на відміну від часу перед війною і першим тижням війни, вже дуже мало місця.

Війна виявила, хто є хто, і в Міністерстві оборони, і в СБУ, і в ОП, і в Уряді, і навіть в Раді, куди пройшла партія зрадників ОПЗЖ. Як би остання не перефарбовувалася, їм там немає місця, після всього того, що говорили її ватажки і посіпаки, навіть під час війни.

Помилки аналізуються, йдуть процеси над генералами, які здали південь з Херсоном, не підірвали Антоновський міст і легко пустили ворога з Криму і здали дамбу і Енергодар. Генпрокуратура – працює. Більше 5000 справ на 13 травня про колаборацію і державну зраду. Без зрадників не буває війн. Нерідко фінал, або проміжковий фінал, зрадою і обумовлений, як, наприклад, анексія Криму. І в цьому випадку мала місце пряма зрада.

Але коли «патріоти» починають у соцмережах розповідати свої ганебні домисли, що вся заслуга Зеленського – «що не втік», і що Джонсон приїжджав для того, щоб Зеленський не здав країну, то хочеться більше ніколи не бачити їх маячню у свої стрічці. Це – відверта маячня, по суті, внутрішніх зрадників, які сіють поділ і працюють на агресора.

Це обговорюють деякі мої френди, а заклики до єдності сприймають, не як широке сумління, а як приховану позицію політичних опонентів. І перша їхня справа – висміяти або забалакати претензіями. Що говорить про рівень сумління горе-патріотів.

І мені захотілося їх більше не бачити. Нормальне бажання, до речі. Але свою позицію, нехай і в місцями різкій формі, вирішив попередньо прояснити. Тому і народилася ця стаття, яку написав на одному дусі, заради наступного фінального розділу.

Звернення до френдів і реальних друзів у соцмережах

Прошу відфрендитися від мене всіх, хто:

  • розпалює політичне протистояння під час війни в середовищі свідомих українців
  • проклинає порохоботів або глузує із зе-білів
  • бездоказово звинувачує у воєнній зраді конкретних осіб
  • протиставляє Залужного його товаришу Арестовичу
  • протиставляє військових і Уряд або ОП
  • звинувачує військових або/та президента у небажанні спасти військових у Маріуполі
  • приписує свої тупі домисли політикам, і сам їх висміює
  • ділить українців на східняків і западенців, зневажаючи одну із регіональних груп

Тобто, мова, вище – про, таки, патріотів, хай і з вузьким лобом і без зачатків мудрості. З любителями зрадників типу представників ОПЗЖ, Шарія й інших посіпак рашистів я попрощаюся сам, якщо вони ще виявляться.

Але мені здається, що ті, хто провокує поділ і розбрат в середовищі свідомих українців під час війни, зрадники більші за Медведчука або Шарія. У останніх зрада помітна кожному, а ті, хто сварить суспільство вигдядають як святі да божі, а сердце наповнени дияволом і його «розділяй і володій».

А зовні – фоточки Залужного і Азова з висміюванням Арестовича і президента своєї країни, підозра його в готовності до зради.

Подивіться в дзеркало, зрада – там.

 

Згадується вислів: На жаль, що розум має границі, а тупість – безмежна. Тупість, яка неспроможна зрозуміти, що вона створює умови нової Чорної ради у 21 столітті. І робить це не золото Москви і підкуп, а невилікувана хвороба минулих століть пріоритету політичних уподобань над державницьким мисленням. Навіть при загрозі втрати країни і життя українців.

Як назвати таку немудрість, як не найгіршою зрадою своєї держави?!

Нехай, навіть, не усвідомленою.

Так усвідомлюйте!

Sorry, the comment form is closed at this time.

Sorry, the comment form is closed at this time.